Дорожня карта української військової розвідки (досвід перших визвольних змагань 1917–1921 рр.)

Abstract

У статті через призму вивчення праць представників української еміграції міжвоєнної доби з’ясовано теоретичні та практичні виміри специфіки функціонування військової безпеки щодо розвідувальної діяльності, зокрема в армії. Досліджено, що трактування військової розвідки учасниками перших визвольних змагань 1917–1921 рр. стосувалося не суто її основ, а здебільшого її складників – стратегічної, оперативної, тактичної розвідки, зокрема й військової розвідки в частині тактичної. Установлено, що для учасників перших визвольних змагань українська військова розвідка більшою мірою означала армійську службу зовнішньої розвідки, основним завданням якої мав бути таємний збір та аналіз розвідувальної інформації, створення дієвої мережі агентури на ворожій території в час війни та миру. Розглянуто основні групи та категорії розвідників і командного складу військової розвідки, її організаційна структура, компетенції та завдання. Окремо простежено роботу командира з отриманням розвідувальних відомостей, а також участь жінок у військовій розвідці. Зміст проаналізованих міркувань представників української військово-політичної думки міжвоєнного періоду показує, що в інституційному та організаційному плані структура майбутньої військової розвідки від-повідала тогочасним уявленням про способи ведення військової розвідки, порядок організації, обробки розвідувальних відомостей, характеристиці засобів військової розвідки. На підставі вивчення матеріалів публікацій 1930-х рр. висунуто припущення, що за базову модель творення української військової розвідки бралися зразки польської та французької армій, зокрема специфіка функціонування відділів розвідки в складі Генерального штабу Другої Речі Посполитої та Французької Республіки. Стверджується, що узагальнення й пропозиції українських військовиків 1930-х рр. мають суттєве значення для вивчення історії української військової розвідки, її специфіки в умовах, по-перше, націоналістичного підпілля, по-друге, ветеранських («комбатантських») середовищ міжвоєнної Європи.