Археологічні дослідження Ярослава Пастернака

Abstract

Бакалаврська робота присвячена археологічній діяльності Ярослава Пастернака (1892–1969) – одного з найвидатніших українських археологів ХХ ст., дослідника Галицько-Волинського князівства та давнього Галича. Дослідження охоплює весь період його польової роботи (1920–1960-ті рр.): розкопки княжого Галича (1932–1939, 1950–1960-ті), відкриття Успенської церкви (1936 р.) з саркофагом князя Ярослава Осмомисла, фундаментів понад 30 кам’яних храмів, дитинця, ремісничих кварталів та некрополів у Крилосі, Звенигороді, Пліснеську. Особлива увага приділена методології Пастернака: широкоплощинні розкопки, стратиграфічна фіксація, міждисциплінарний підхід (співпраця з геологами, архітекторами, палеоботаніками), а також його внеску у створення концепції «Галицького архітектурного стилю» та датування білокам’яної різьби XII–XIII ст. Робота аналізує науковий доробок: монографії «Старий Галич» (1944), «Княжий город Галич» (1940-ті, неопублікована), численні статті в «Записках НТШ», «Археологічних пам’ятках УРСР», а також його діяльність як директора Національного музею у Львові (1939–1942) та в еміграції (Німеччина, Канада). На основі джерел та історіографії автор оцінює значення Пастернака як засновника наукової археології Галичини, попри ідеологічний тиск польської та радянської влади. Висновки підкреслюють його внесок у локалізацію столиці Галицько-Волинської держави та створення основи для сучасних досліджень Крилоського комплексу.