Імперська політика Габсбургів на чеських землях у XVI-XVII ст.

Abstract

Бакалаврська робота присвячена імперській політиці династії Габсбургів на чеських землях (Чеське королівство, Моравія, Сілезія, Лужиці) у XVI–XVII ст. – періоду від обрання Фердинанда І чеським королем (1526 р.) до завершення Тридцятилітньої війни та оновленого земського устрою (1627–1650-ті рр.). Дослідження охоплює ключові етапи: становлення спадкової монархії Габсбургів після битви при Могачі, посилення централізації за Рудольфа ІІ (1576–1612), чеське повстання 1618–1620 рр., поразку при Білій Горі (1620 р.), страти 27 чеських панів (1621 р.) та видачу Оновленого земського устрою (1627–1628 рр.), що ліквідував станові права та запровадив абсолютизм. Особлива увага приділена релігійній політиці (Грамота величності 1609 р., рекатолизація після 1620 р., діяльність єзуїтів, вигнання протестантів), економічному визиску (срібні копальні Кутної Гори, роботизна), німецькій колонізації та культурній германізації. Робота аналізує інструменти імперського контролю: губернаторство, апеляційний суд у Празі, постійне військо, фіскальні реформи Фердинанда ІІI та розквіт барокової культури як засобу легітимізації влади. Автор оцінює трансформацію чеських земель з відносно автономного королівства у провінцію спадкової Габсбурзької монархії. Висновки підкреслюють 1620 рік як переломний момент чеської історії, що призвів до втрати національної еліти, протестантської традиції та політичної самостійності на три століття.