Взаємини Опанаса Заливахи з Аллою Горською

Abstract

У статті досліджено особисті, мистецькі та громадські взаємини між двома яскравими представниками українського шістдесятницького руху – Опанасом Заливахою та Аллою Горською. Основну увагу зосереджено на аналізі їхніх зв’язків у контексті дисидентської діяльності в СРСР у 1960‑х рр., що супроводжувалася активною протидією радянському тоталітарному режиму. Проблема, порушена в публікації, полягає в недостатньому науковому висвітленні взаємин між цими двома постатями, незважаючи на їхній суттєвий внесок у розвиток українського мистецтва, культури та національного руху. Актуальність обраної теми зумовлена як сучасними суспільно-політичними процесами, так і необхідністю осмислення досвіду культурного спротиву в умовах репресивного режиму. Метою дослідження є всебічний аналіз взаємин між Опанасом Заливахою та Аллою Горською в 1960‑х рр. У публікації проаналізовано комплекс джерел, включно з опублікованими спогадами, епістолярієм, архівними матеріалами Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), мистецькими альбомами, джерельними збірниками та публікаціями періодики української діаспори. З’ясовано, що взаємини між А. Горською та О. Заливахою ґрунтувалися не лише на творчій співпраці, але й на глибокій взаємній довірі, підтримці в умовах політичного тиску та переслідувань. Простежено численні епізоди їхнього листування, обміну самвидавною літературою, спільних поїздок та участі в дисидентських заходах. Підкреслено, що вплив Алли Горської був визначальним для формування світогляду О. Заливахи, його становлення як митця і громадянина. Після арешту художника А. Горська активно намагалася його захистити, підписувала колективне клопотання, надсилала листи й передачі, підтримувала морально. Висвітлено також трагізм подій, пов’язаних із убивством Алли Горської, участю Опанаса Заливахи в її похороні та подальшими репресіями проти нього з боку радянської влади. Узагальнені результати дозволяють зробити висновок про виняткову роль взаємин О. Заливахи й А. Горської у зміцненні українського дисидентського середовища 1960‑х рр. і становленні його духовної єдності. Їхній приклад підтверджує, що особистісні зв’язки в умовах тоталітарного тиску могли відігравати роль важливого чинника спротиву, формуючи ціннісні орієнтири для сучасного українського суспільства