Адаптація та навчання дітей з числа внутрішньо переміщених осіб на уроках історії: виклики та методичні підходи

Abstract

Магістерська робота присвячена комплексному дослідженню теоретичних, соціально-педагогічних та методичних засад адаптації й навчання дітей з числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у процесі вивчення історії в закладах загальної середньої освіти. Актуальність дослідження зумовлена масштабами внутрішнього переміщення населення в Україні внаслідок повномасштабної війни, зростанням кількості дітей, які потребують психологічної підтримки, освітньої інтеграції та створення безпечного навчального середовища. Особливої ваги набуває роль шкільного курсу історії як інструмента формування світогляду, національної ідентичності, критичного мислення та соціальної стійкості учнів. У першому розділі подано характеристику джерельної бази та стану наукової розробки проблеми. Проаналізовано нормативно-правові документи України та міжнародні акти щодо захисту прав ВПО, наукові праці українських і зарубіжних дослідників, психологічні та педагогічні дослідження, статистичні звіти й аналітичні матеріали міжнародних організацій (ЮНІСЕФ, УВКБ ООН, МОМ). Встановлено, що джерельна база є репрезентативною та дозволяє всебічно висвітлити освітні потреби дітей ВПО в умовах війни. У другому розділі розкрито соціально-демографічні та освітні аспекти внутрішнього переміщення. Проаналізовано причини, масштаби та хвилі внутрішньої міграції, зумовлені воєнними діями, руйнуванням інфраструктури та загрозою життю. Систематизовано механізми державної та міжнародної підтримки ВПО, зокрема реєстрацію, фінансову допомогу, забезпечення житлом, психологічний супровід та створення умов для доступу до освіти. Визначено ключові освітні проблеми дітей ВПО: психологічна травма, зміна соціального середовища, прогалини в навчанні, труднощі інтеграції в новий колектив, відмінності в навчальних програмах. Підкреслено важливість ролі педагогів у забезпеченні адаптації та підтримки учнів. У третьому розділі висвітлено особливості організації освітнього процесу для дітей з числа ВПО. Проаналізовано психологічні потреби учнів, принципи створення безпечного освітнього середовища, умови ефективної комунікації між учителем, учнями та батьками. Окреслено педагогічні стратегії, що сприяють зниженню тривожності, формуванню довіри та підтримці емоційної стабільності дітей. У четвертому розділі обґрунтовано методичні підходи до навчання історії дітей ВПО. Розкрито значення історії як гуманітарного предмета для формування світогляду, громадянської позиції, національної ідентичності та критичного мислення. Представлено методики розвитку загальних і предметних компетентностей учнів: інтерактивні технології, групові форми роботи, проєктну діяльність, аналіз історичних джерел, дискусії та проблемне навчання. Розглянуто методики роботи з травмою через історичний контекст: наративні практики, вправи на самовираження, історичні кейси, що дозволяють учням безпечно осмислювати складні теми та поступово долати наслідки психологічного стресу. Ефективність запропонованих методичних підходів була перевірена у межах педагогічного експерименту (анкетування), що включав констатувальний, формувальний і контрольний етапи. Отримані результати засвідчили, що застосовані методики позитивно вплинули на рівень адаптації учнів, сприяли їхній соціальній інтеграції, підвищенню навчальної мотивації та забезпеченню більшого психологічного комфорту в освітньому середовищі. У висновках узагальнено результати дослідження та підтверджено ефективність запропонованих методичних підходів. Доведено, що системна педагогічна підтримка, поєднана з адаптованими методами навчання історії, сприяє успішній інтеграції дітей ВПО у шкільне середовище, підвищує їхню навчальну мотивацію, формує критичне мислення, комунікативні навички та емоційну стійкість.