Російсько-українські відносини у поглядах Богдана Гаврилишина

Abstract

Актуальність дослідження полягає у тому,щоінтелектуальнеосмислення російсько-українських стосунківпротягом 1991–2014 рр., до анексії Криму, і надаліможе бути важливимчинникомдо формуваннястабільності в Європі після завершення війни. Метою роботи єдослідити та проаналізуватиросійсько-українські відносини у поглядах українського вченого з діаспори Богдана Гаврилишина (1926–2016), виділити прогнозовані ним шляхи розвитку цих міждержавних стосунків та пошук найбільш оптимального з них.Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, всебічності, історизму і наступності. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, метод типології, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел.Результати показали, що науковець приділяв осмисленню російсько-українським стосунків значну увагу. Бачив у глобалізації шанс для України та Росії трансформувати свої суспільства у значно кращі. Проте за умови, що ці дві сусідні держави, маючи доволі багато спільного, йшли б в майбутнє паралельно, рівноправно, згармонізовано, а не з Україною в ролі меншого та залежного брата. Висновки свідчать, щоінтелектуальні напрацювання Богдана Гаврилишина в аналізі відносин росії та України мають актуальність і сьогодні.Практичнезначення результатів полягає у можливості їх використання для розробки стратегії післявоєнних російсько-українських стосунків.Оптимальний шлях для батьківщини вчений вбачав в активній євроінтеграції та майбутньому членстві в Європейському Союзі. Для росії варто було б іти соціально зорієнтованою дорогою: здійснити комплексну політичну та соціально-економічну трансформацію, яка бзабезпечиларівність у правахіпристойний рівень життя людей за прикладом скандинавських країн. Росія має наблизитись до ЄС, але не вступити до нього, бо є завеликою.