ЗЕЛЕНА ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНІВ

Abstract

Стаття присвячена аналізу чинників, які сприяють формуванню зеленої економіки в регіонах. На підставі цього аналізу визначено та сформульо- вано актуальні тенденції і потенційні напрямки розвитку. Проблема зміни клімату є невід'ємною частиною економічного функціону- вання, оскільки енергоємне виробництво товарів безпосередньо призводить до атмосферних викидів. Отже, кардинальна зміна економічної моделі є обов'язко- вою умовою для досягнення цілей щодо стримування підвищення глобальної температури, обмеження зростання ймовірності катастрофічних погодних явищ. Ключовими елементами такої "зеленої" трансформації є підвищення енергоефек- тивності та перехід до виробництва енергії за допомогою відновлюваних технологій. Досліджуючи концепцію «зеленої економіки» та її вплив на виробничий потенціал регіонів, встановлено, що вона інтегрує три фундаментальні аспекти: економічну ефективність, екологічну безпеку та соціальну справедливість. На відміну від економіки, яка залежить від експлуатації невідновлюваних ресурсів, зокрема викопного палива, «зелена економіка» пропонує альтернативний шлях. Вона сфокусована на підвищенні рівня добробуту населення та забезпеченні соціальної справедливості при одночасному зниженні екологічних загроз та подоланні екологічного дефіциту. Важливою перевагою цієї моделі є конкрети- зація практичних кроків для досягнення цілей сталого розвитку. Сучасні соціокультурні проблеми характеризуються низкою системних недоліків. До них належать недостатня практична реалізація демократичних засад і принципів верховенства права, гостра соціальна незахищеність населен- ня, включаючи бідність, та демографічні дисбаланси. Суттєві загрози створюють відсутність стійкої внутрішньої та зовнішньої безпеки, а також деструктивні методи вирішення конфліктів, що ґрунтуються на боротьбі за вигоди. Доведено, що «зелена економіка» є комплексною моделлю, яка відходить від парадигми інтенсивної лінійної економіки та орієнтується на циклічний розвиток. Ця концепція об’єднує три послідовні етапи її впровадження: формування інституційно-інфраструктурної бази, досягнення ефективності ресурсного використання та, нарешті, інноваційний розвиток.