Оксана Попович (1926–2004) в українському дисидентському русі

Abstract

Метою статті є всебічний і комплексний аналіз участі Оксани Попович в українському дисидентському русі 1960−1980‑х рр. Основою джерельної бази є спогади учасників руху та документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ). Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Було проведено перехресний аналіз та співставлення інформації історичних джерел різного походження для встановлення об’єктивної картини подій. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дана проблема досі не стала предметом повноцінного вивчення в сучасній українській історіографії. У статті розглянуто особливості формування світогляду О. Попович, передумови її залучення до дисидентського руху. Простежено ключові віхи антирадянської активності дисидентки: участь в івано-франківському правозахисному гуртку, долучення до петиційних кампаній на захист політичних в’язнів, поширення самвидавної літератури. Досліджено репресії радянського режиму проти активістки, а також її становище під час перебування в ув’язненні. Автори приходять до висновку, що участь О. Попович в українському дисидентському русі найяскравіше проявилася у правозахисній діяльності та поширенні самвидавної літератури. Зокрема, вона активно долучалася до різноманітних петиційних кампаній, а в лютому 1979 р. увійшла до складу Української Гельсінської групи (УГГ). Важливий вплив на її становлення як правозахисниці відіграли дисиденти Оксана Мешко та Валентин Мороз, із якими вона активно комунікувала на рубежі 1960‑х – 1970‑х рр. Радянському режиму, який двічі прирік О. Попович на тривалі терміни позбавлення волі й заслання, не вдалося зламати її волю бо боротьби. Незалежно від місця перебування дисидентки – на волі чи в умовах ув’язнення – вона завжди проявляла чітку антирадянську позицію та принципово відстоювала проукраїнські погляди.