Please use this identifier to cite or link to this item: http://hdl.handle.net/123456789/25596
Full metadata record
DC FieldValueLanguage
dc.contributor.authorПаска, Богдан Валерійович-
dc.date.accessioned2026-06-19T09:14:13Z-
dc.date.available2026-06-19T09:14:13Z-
dc.date.issued2026-
dc.identifier.citationПаска Б. Судові розправи над лідерами українського дисидентського руху навесні 1973 р. Науково-теоретичний альманах Грані. 2026. № 29 (2). С. 278–285. DOI: https://doi.org/10.15421/1726119.uk_UA
dc.identifier.urihttp://hdl.handle.net/123456789/25596-
dc.description.abstractАктуальність. У статті розглядається проблема судових розправ над лідерами українського дисидентського руху навесні 1973 р. як ключового етапу реалізації репресивної політики радянської влади. З’ясовано, що попри значний обсяг наукових досліджень, недостатньо висвітленими залишаються питання координації дій між органами КДБ, судовими та партійними структурами, а також індивідуальні стратегії поведінки підсудних.Метою статті є комплексна реконструкція перебігу, механізмів підготовки та проведення судових розправ над лідерами українського дисидентського руху навесні 1973 р., а також визначення їх ролі у системі репресивної політики щодо інакодумства.Результати. Виявлено, що судові процеси над І. Дзюбою, Н. Світличною, В. Чорноволом, Є. Сверстюком та І. Світличним були заздалегідь спланованою акцією, яка поєднувала слідчі, судові та пропагандистські заходи. Встановлено, що органи КДБ здійснили ретельну підготовку до процесів, включаючи контроль за поведінкою підсудних і їхнього оточення, формування «потрібного» складу учасників судових засідань, а також організацію кампаній дискредитації дисидентів. З’ясовано, що суди проводилися у відкритому або закритому форматі залежно від очікуваної поведінки обвинувачених. Охарактеризовано різні моделі поведінки підсудних – від часткового визнання провини та демонстрації лояльності до відкритого спротиву і використання суду як трибуни для поширення власних ідей. Висновки. Встановлено, що судові розправи весни 1973 р. стали кульмінацією репресивної кампанії проти дисидентства та засвідчили високу ефективність карального механізму у досягненні цілей ізоляції лідерів руху й придушення суспільного спротиву. З’ясовано, що поєднання репресивних і пропагандистських інструментів дозволило владі мінімізувати прояви солідарності з підсудними. Водночас доведено, що навіть за умов тиску значна частина дисидентів зберігала внутрішню ідейну стійкість, що свідчить про обмеженість ефективності репресій у сфері світоглядних переконань.uk_UA
dc.language.isouk_UAuk_UA
dc.subjectукраїнський дисидентський рухuk_UA
dc.subjectрадянський режимuk_UA
dc.subjectКомітет державної безпеки (КДБ)uk_UA
dc.subjectполітичні репресіїuk_UA
dc.subjectсудові процесиuk_UA
dc.subjectінакомисленняuk_UA
dc.subjectсправа "Блок"uk_UA
dc.titleСудові розправи над лідерами українського дисидентського руху навесні 1973 р.uk_UA
dc.typeArticleuk_UA
Appears in Collections:Статті та тези (ФІПМВ)



Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.