Судові розправи над українськими дисидентами під час генерального погрому (травень – листопад 1972 р.).

Abstract

Анотація. Мета статті – всебічний і комплексний аналіз судових процесів травня – листопада 1972 р. над взятими під варту в ході генерального погрому українськими дисидентами. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, всебічності, наступності, історизму. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, метод типології, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Наукова новизна зумовлена введенням у науковий обіг комплексу маловідомих документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), які дають змогу розкрити хід судових розправ над учасниками українського дисидентського руху в розпал масштабної хвилі репресій. Висновки. Судові розправи травня–листопада 1972 р. над українськими дисидентами були логічним завершенням тривалих слідчих дій, які здійснювалися працівниками Комітету державної безпеки (КДБ) щодо заарештованих фігурантів справи «Блок». Діячів руху опору звинувачували передусім у поширенні самвидаву та усній «антирадянській агітації». Більшість процесів відбулася в Києві та Львові, а їхніми жертвами стали активні учасники місцевих дисидентських осередків. Винесені в часи генерального погрому залежними від радянського режиму судами вироки були більш жорсткими порівняно з аналогічними ухвалами в ході хвилі репресій середини 1960-х рр. Тривалість призначених інакодумцям покарань багато в чому залежала від наявності в них попереднього досвіду ув’язнення, поведінки під час слідства та розмаху дисидентської активності. Більшість звинувачених відмовилися каятися й визнавати свою провину, окремі в’язні під час судів зважилися на різкі виступи з критикою влади та її національної політики. Завданнями КДБ під час організації судових розправ були запобігання небажаним для влади діям з боку звинувачених, свідків або інших представників дисидентського середовища, підбір зручних і залежних від режиму адвокатів, додаткова компрометація політв’язнів, їх повна ізоляція від суспільства. Однак під час судових процесів над Стефанією Шабатурою, Іриною Калинець, Іваном Гелем, Ігорем Калинцем у Львові та Зіновієм Антонюком у Києві дисидентам вдалося організувати акції задля підтримки ув’язнених та протесту проти здійснюваних розправ. Дії влади і КДБ щодо організації судових розправ у 1972 р. були набагато більш жорсткими порівняно із судами часів першої хвилі арештів, що свідчило про цілеспрямований намір припинити існування будь-якої опозиції панівному режиму.