Генеральний погром львівського дисидентського осередку (1972–1973 рр.)

Abstract

Метою статті є комплексний аналіз затримань та судових процесів, здійснених органами Комітету дер -жавної безпеки (КДБ) проти львівського дисидентського осередку в 1972–1973 рр. методологічною основоюстатті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загаль-нонаукових та спеціально-історичних методів. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, метод порівняння й зіставлення інформації з різних джерел. Основу дже-рельної бази становлять доповідні записки Комітету державної безпеки (КДБ) на адресу вищого партійногокерівництва Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) із Галузевого державного архіву Служ -би безпеки України (ГДА СБУ). Автори приходять до висновку, що хвиля арештів 1972 р, зокрема у Львові,стала одним із найжорсткіших ударів радянської влади по українському національно-визвольному руху другоїполовини XX ст. Органи КДБ здійснили ретельно сплановану операцію, унаслідок якої було репресовано най -більш активних представників дисидентської інтелігенції у Львові – В’ячеслава Чорновола, Ірину та ІгоряКалинців, Івана Геля, Михайла Осадчого, Стефанію Шабатуру. У результаті зрежисованих владою судовихрозправ протягом липня 1972 – квітня 1973 рр. вони отримали тривалі терміни ув’язнення та заслання, щомало на меті не лише їхнє фізичне ізолювання, а й залякування суспільства. Спроби організації рідними тадрузями ув’язнених поодиноких акцій протесту під час судових процесів не дали жодного результату танаштовхнулися на жорстку реакцію з боку КДБ. Попри значний розмах репресій, національний опір не зник.Деякі діячі, яким вдалося уникнути арештів або звільнитися після відбуття терміну, продовжили боротьбуза права людини, виїхавши за кордон, де стали голосом українського спротиву на міжнародному рівні. Завдякиїхній діяльності світ дізнався про політичні переслідування в СРСР. Таким чином, репресії не змогли знищитиборотьбу за національну ідентичність і права людини, а навпаки – зміцнили ідею незалежності України, щозгодом знайшло своє відображення у відновленні державності у 1991 р.