Особливості українського національного руху в Галичині та Буковині у другій половині ХІХ ст.: порівняльний аналіз

Abstract

Проведене дослідження показало, що ІІ пол. ХІХ ст. на території Галичини ознаменувалася становленням та активізацією українського народного руху. Цьому сприяли як загальноєвропейські тенденції національного самовизначення, що сформувалися на фоні «Весни народів», так і досвід народних ініціатив Наддніпрянщини. Основною рушійною силою УНР в Галичині стала інтелігенція, зокрема літератори та інші культурно-мистецькі діячі. У 1860-х роках виділялося дві течії національно-політичних рухів на території Галичини: москвофіли та народовці. При цьому основну роль у національному самовизначенні українців відігравали саме народовці, тоді як москвофіли тяжіли до Росії, намагаючись сформувати ідею необхідності розвитку України у складі Росії. Народовці стояли в основі створення Товариства «Просвіта», яке на довгі роки стало головною інституцією українського народного руху на території Галичини. Діяльність «Просвіти», розпочавшись переважно в освітньо-культурній сфері, поступово поширилася й на політичний та економічний сектори суспільного життя. Наприкінці ХІХ ст. в регіоні розпочався процес формування політичних партій. Основну роль у розвитку українського народного руху на цьому етапі відігравала УРП, але в 1899 році відбувся її розкол на УРП, УНДП та УСДП. Незважаючи на багатопартійність, основні політичні сили Галичини були єдині в питанні національного самовизначення українського народу і просували ідею політичної самостійності України. Національний рух українців Буковини також мав власну специфіку. Він розпочався на рубежі 1850-х та 1860-х років. Біля витоків національного руху краю стояли Ю. Федькович та С. Воробкевич, духовним наставником цього процесу став єпископ Є. Гакман. Специфіка формування та розвитку українського національного руху на території Буковини значною мірою була обумовлена особливостями етнічного складу території, в якому українці не займали провідне становище, але й не зазнавали жорстких утисків через багатоетнічний склад жителів краю. Водночас, українці були переважно неписьменними селянами, що обумовило тривалість процесу їхнього залучення до національного руху. Пробудження національної свідомості українців Буковини відбувалося під впливом аналогічних процесів у Наддніпрянщині та в Галичині. Наявний досвід сусідніх територій забезпечив досить високі темпи розвитку національного руху на Буковині. Основною громадською організацією, яка зіграла значну роль у становленні національної свідомості українців краю, стало товариство «Руська Бесіда», створене світською інтелігенцією Буковини. За декілька десятиліть в регіоні було розгорнено широку мережу культурно-освітніх, молодіжно-спортивних та політичних закладів, створено умови для переведення закладів освіти на викладання рідною мовою, налагоджено видання української літератури, періодики, підручників, збільшено представництво українців в органах влади на різних рівнях. На буковинських землях досить швидко відійшли від згубних ідей москвофільства і акцентували увагу на концепціях побудови української нації, що пропагувалися народовцями. У результаті об’єднання більшості політичних сил в регіоні вдалося побудувати спільне розуміння необхідності спільної боротьби за національні права та побудови єдиної держави – України. Проведене порівняльне дослідження дозволило виділити спільні та відмінні ознаки українського національного руху в Галичині та на Буковині. При цьому встановлено, що хоч на Буковині процес національного пробудження розпочався дещо пізніше, але розгортався досить активно. Його перевагами стало те, що на буковинських землях не було агресивної конкуренції між різними національними рухами (українським, румунським, польським, німецьким, єврейським): усі питання вирішувалися компромісом з метою вирішення проблем на користь краю. Натомість у Галичині постійними були конфлікти між українцями та поляками, русини (особливо сільське населення) зазнавали значних утисків від польської шляхти, українські національні ідеї часто придушувалися владними структурами. Також позитивною ознакою національного руху в Буковині було те, що в ній досить швидко згасла активна діяльність москвофілів, тому масово поширилися ідеї народовців, які поширювали саме українську (а не російську) мову, культуру, історію. Це позитивно впливало на розвиток національної свідомості населення Буковини. Фактично народовці залишалися єдиною вагомою політичною силою Буковини на кінець ХІХ ст. У Галичині ж тривалий час велася боротьба між москвофілами і народовцями, і навіть в межах цих течій постійно виникали розбіжності поглядів, у результаті чого вже наприкінці ХІХ ст. в Галичині сформувалася багатопартійність.