Економіка знань у сучасних умовах господарювання

Abstract

У зв’язку з об’єктивними та суб’єктивними обставинами в соціальних, економічних та екологічних відносинах світового масштабу: центр ваги зміщується від природних ресурсів і капітальних вкладень у бік інтелектуального капіталу. Сьогодні економіка знань стає центром уваги. Орієнтація на наукоємні технології та інтелектуальні послуги дозволяє не просто розвивати бізнес, а суттєво прискорювати темпи наукового та технічного оновлення всього суспільства. Основним джерелом інновацій є накопичення теоретичних знань, що спонукає формуванню економіки знань. Дана логіка знаходить своє підтвердження у положеннях нової теорії економічного зростання, де ключова роль відводиться знанням. Зокрема, акцентується увага на неконкурентній природі наукових відкриттів, що виступає фундаментальним стимулом для безперервного інноваційного поступу. У сучасних економічних реаліях парадигма менеджменту зазнала трансформації: акцент змістився з адміністрування людських ресурсів на стратегічне управління інтелектуальним капіталом та знаннями. Процеси економічної глобалізації зумовили зростання конкурентного тиску, що вимагає від суб’єктів господарювання гнучкої адаптації до динаміч- них змін. Поряд із викликами, цей процес відкрив нові горизонти для експансії на зовнішні ринки, формування стратегічних альянсів та диверсифікації продуктового портфеля. Фундаментом економіки знань є визнання того, що саме інтелектуальний ресурс стає ключовим рушієм виробництва та нако- пичення капіталу. Звернуто увагу на основні характеристики економіки знань, а також фактори, що сприяють реалізації цієї концепції. Зокрема, мова іде про: знання як фактор виробництва; глобалізацію та безмежність; війну талантів; появу нового стилю управління; посилення співпраці; відкриті інновації тощо. При розгляді інтелектуального капіталу зосереджено увагу на його компонентах: людському капіталі; капіталі клієнтів та їх відносин; структурному капіталі. Динаміка економіки знань демонструє позитивну тенденцію за умови використання таких показників, як обсяг послуг з менеджменту знань та капіталізації інтелектуальної власності. Водночас існує критична точка зору, згідно з якою основний приріст сектору забезпечується завдяки прямій реалізації інформаційних продуктів і технологій.