Вшанування пам'яті Тараса Шевченка 22 травня 1972 р. у розпал генерального погрому українського дисидентства

Abstract

Мета статті – комплексний і всебічний аналіз дисидентської акції щодо вшанування пам’яті Тараса Шевченка 22 травня 1972 р. у контексті загального посилення владного тиску на український національний рух. Наукова новизна. На основі раніше засекреченої документації Комітету державної безпеки та Центрального комітету Комуністичної партії України удосконалено аналіз феномену шевченківських акцій українських дисидентів як методу боротьби проти політики радянського режиму. Вперше вивчено підготовку дисидентського середовища до акції у 1972 р. та профілактичні заходи з боку влади; з’ясовано хід самого вшанування пам’яті Кобзаря та реакцію силових структур режиму; проаналізовано репресії проти учасників шевченківської акції та їх подальший вплив на становище українського дисидентського руху. Висновки. Щорічні вшанування пам’яті Т. Шевченка 22 травня представниками дисидентського середовища та національно свідомими громадянами у 1960-х – на початку 1970-х рр. відігравали роль важливого символу руху спротиву національній політиці радянського режиму, спрямованої на зросійщення українців. Після січневих арештів 1972 р. у середовищі українського дисидентського руху окремі його учасники вирішили не відмовлятися від цієї традиції. Силові структури радянського режиму в травні 1972 р. провели ретельну профілактичну роботу для недопущення шевченківської акції. Незважаючи на дії влади, 22 травня 1972 р. біля пам’ятника Кобзарю в Києві відбувся досить велелюдний мітинг за участю як мінімум 150 осіб, який супроводжувався покладанням квітів, співанням українських пісень і демонстративною непокорою міліції. Представники силових структур жорстко розігнали дисидентську демонстрацію, затримавши більше 70-ти осіб.

У наступні тижні та місяці влада посилила ідеологічну кампанію проти «українського буржуазного націоналізму», а працівники КДБ провели таємну роботу щодо виявлення учасників акції та їх «оперативної перевірки». Режим прагнув залякати представників дисидентського середовища, не допустити поширення їх впливу на молоде покоління українців. Дії КДБ і міліції були складовою загального посилення тиску на український дисидентський рух у часи «генерального погрому», мали на меті повне придушення громадської активності національно свідомих громадян. Небайдужим українцям таки вдалося провести шевченківську акцію в 1972 р. навіть в умовах посилення репресивного тиску. Проте брутальний розгін мітингу мав своїм наслідком фактичне припинення цієї дисидентської традиції вшанування пам’яті Кобзаря в наступні роки та десятиліття.