Судові процеси над українськими дисидентами у січні–квітні 1966 р. (за матеріалами доповідних записок і спеціальних повідомлень КДБ до партійного керівництва)

Abstract

Метою статті є комплексна реконструкція судових процесів над українськими дисидентами у січні–квітні 1966 р. на основі доповідних записок і спеціальних повідомлень КДБ до партійного керівництва задля з’ясування їх ролі в реалізації репресивно-пропагандистської політики радянського режиму та визначення особливостей впливу цих процесів на розвиток шістдесятницького середовища. Основу джерельної бази статті склали матеріали фонду 16 Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ). Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Автор приходить до висновку, що судові процеси січня–квітня 1966 р. були складовою цілеспрямованої репресивно-пропагандистської кампанії радянського режиму проти українського дисидентського руху. Їх організація і проведення засвідчують прагнення спецслужб використати суди як засіб «профілактики» і залякування широких верств населення, передусім інтелігенції. Водночас фактичний перебіг окремих процесів продемонстрував обмежену ефективність таких заходів, оскільки вони нерідко викликали співчуття до підсудних і провокували прояви латентного протесту. Разом із тим дослідження показує, що хвиля судових репресій 1966 р. була спрямована передусім проти найбільш активної та радикальної частини шістдесятницького середовища, тісно пов’язаної із самвидавною мережею та порівняно нещодавно окупованим західноукраїнським регіоном. Вироки судів значною мірою залежали від поведінки підсудних, ступеня їх «каяття» й готовності до співпраці зі слідством, що підкреслює карально-виховний характер радянського «правосуддя». Попри окремі випадки пом’якшення вироків у касаційній інстанції, загальна логіка репресій залишалася незмінною і передбачала ізоляцію лідерів руху, дезорганізацію їхніх контактів та одночасний тиск на ширше коло інтелігенції через систему профілактичних заходів. Хоча КДБ вдалося тимчасово обмежити активність дисидентського руху й частково схилити окремих його представників до лояльності, ці заходи не ліквідували підґрунтя для подальшого розвитку українського опозиційного середовища.